Історична довідка
Наша славна та загадкова Бойківщина та її невеличка частинка – Липовицька земля, що овіяна легендами й переказами, край з історичними та національно-культурними традиціями, має щастя на творчих людей, не байдужих до нашої славної минувшини та поступу. А початки нашого становлення сягають глибокої давнини, як свідчить науковець Михайло Габорак до 1592 року. Згадується село Липовиця і в наступному ХVІІ ст., а саме в історичних документах за 1639 та 1672 роки. Звичайно, що в ті далекі роки населення було неписьменним, бо в таких невеличких віддалених селах шкіл не було.
І тільки в др. пол. ХІХ ст. в с. Липовиця епізодично почала діяти початкова школа, однак постійного приміщення та вчителя не було. Це була так звана школа-дяківка, яких в Галичині було багато, чи не в кожному селі. В погожі дні на подвір'ї біля церкви збиралися дітлахи та опановували ази науки, а допомагав їм в цьому місцевий дяк. Не всі діти шкільного віку мали змогу навчатися, та й з настанням холодів наука припинялася. Тільки в кінці першого десятиліття XX ст. сільська громада спромоглася збудувати шкільне приміщення і 16 березня 1909 року відбулося відкриття школи. Вона була спочатку двокласною, а потім 4-класною. Основними предметами в школі були польська мова, історія Польщі, опановували також рахунки та інші предмети. Число учнів у школі не було постійним, бо їх налічувалося 10-15 чоловік, а під час зимових хуртовин і сильних морозів - ще менше. Через брак одягу та взуття багато дітей взимку рідко ходили в школу, а йшли, як правило, ті, які швидше одягнули одяг та наділи наявне взуття.
Особливо необхідно відзначити Д.І. Савчина (1866-1944рр.), який вніс свій вклад у розвиток освітнього рівня громади і таким чином зумів прислужитись своїм землякам у галузі освітніх знань. Згідно історичних даних на початку 30 - их років
ХХ ст. в Липовицькій початковій школі навчалося біля 300 дітей, однак, напевне, ця цифра завищена. І все ж діти тягнулись до знань, бо тоді вважали , що « вчена людина бідувати не буде».
У 1937 році громада села з ініціативи тодішнього війта Т.Д. Савчина (сина Д.І. Савчина) розпочала будівництво нового приміщення двоповерхової школи. Щоб оплатити майстрам(вони були із с. Ціневи) за їхню працю, липівчани продали
Відновилося навчання в школі після звільнення від фашистів, а архівні документи від 25 березня 1945 року повідомляють про те, що Липовицькою початковою школою завідувала Вірстюк Анастасія Данилівна, 1898 року народження. Як повідомляє архівне джерело, вона була педагогом із « спеціальною середньою освітою у галузі освіти … і закінчила вчительську семінарію у Самборі». Восени 1945р. в село приїхали працювати дві молоді вчительки М.Д.Дирів (Сікач, родом з Ясеновця ) та О.А.Косів. В часи тотального наступу на українську національну ідентичність та духовність вчителів змушували брати участь у всіх партійно-радянських заходах, про що дізнаємося з архівних документів. Зокрема, один з них ( інформація в райком партії) повідомляє про те, що восени 1946 року, а саме 7-8 листопада, в «честь 29-ої річниці Жовтневої соціалістичної революції», відбувся один із запланованих заходів. На організований «совітами» мітинг, на якому були присутні двісті учнів 1-4 класів Липовицької школи, з доповіддю виступив уповноважений по селу Карев.
Школа та учні відчували гостру нестачу в матеріально-технічному забезпеченні. Навчальні підручники мали тільки вчителі, а класні журнали приходилось робити із зошитів. Учні писали на зошитах, виготовлених їз паперових мішків або старих плакатів, на клас були 1-2 чорнильниці, наповнених рідиною з бузини.
Окремі учні, закінчивши чотирикласну Липовицьку школу, продовжували навчання (5-й клас) в Лугівській семирічній, а потім у Спаській середній школах. Про це, зокрема, згадує онук М.І.Бубнюка, першого голови с/Ради Я.В. Дранчук. Він повідомляє: "Ходили в Лугівську школу пішки, босими, навіть ходаки із скатів від машин були не в усіх".
В 1966 р. в Липовиці було відкрито середню школу, першим директором якої стала М.Г.Байрак (Яблонська). Прихід у школу вчителів із вищою освітою, в тому числі і місцевих, істотно підвищив навчально-виховний рівень занять та авторитет закладу. З часом зросла матеріальна база школи,а в 1978 році збудовано пришкільний інтернат для учнів із с. Суходіл та хутора Мечище.
Велике значення в школі має краєзнавча робота , а її центром є музей історії та етнографії села Липовиця, що має давні традиції і урочисто відзначив своє 20-річчя у 2009 році. Створюючи його, ми поставили перед собою мету увіковічнити пам’ять про всю нашу славну липовицьку родину – ближню і далеку, про людей знаних і маловідомих та нашу історичну минувшину.
Організаційні роботи розпочали в 1989 році з ініціативи директора школи вчителя історії Василя Михайловича Андрейківа. Спочатку створювався музей освіти, який був реорганізований в музей історії та етнографії села Липовиця. Значну участь у пошуку та зборі матеріалів взяли учні та педагоги школи. В 5-11-х класах було розпочато довготривалу пошукову експедицію «Люби і знай свій рідний край», яка триває дотепер і становить складову частину всеукраїнського руху «Моя земля – земля моїх батьків». У вересні 2007 року в селі працювала наукова етнографічна експедиція культури Східної Бойківщини, якій було надано значну допомогу у зборі матеріалів з боку шкільного музею.
Ми гордимося своїм селом, з якого вийшло чимало відомих людей. Це, зокрема, Михайлишин-Ібрагімова Олена – професор, доктор педагогічних наук, декан факультету Казанського університету, автор багатьох наукових праць. Плідно працюють також брати-науковці у Львові Василь та Микола Чоповські, які обрали історичний фах. Спеціальність історика-етнолога також обрала випускниця школи, кандидат історичних наук Костишин ( Андрейків) Христина. Ці та інші земляки, які трудяться на рідній землі, продовжують славні традиції наших предків.
Однак, найбільшою нашою гордістю є прості липівчани-бойки, які свято зберігають славні звичаї і традиції минулих поколінь, наполегливою повсякденною працею примножують матеріальну та духовну культуру села Липовиця.
Станом на даний час в Липовицькому ліцею навчається 181 здобувач освіти.
Найголовнішим завданням сьогодні є збереження і відтворення культурно-історичної спадщини, звичаїв та традицій рідного краю, що є частинкою прекрасної і неповторної Бойківщини. Саме ці завдання покладені на педагогічний колектив, який реалізує проект « Школа Бойківствознавства» та шкільний музей, який є центром і координатором всієї краєзнавчо - пошукової та дослідницької роботи в школі та етнокультури громади села.
16 березня 1909 року відбулося відкриття школи
